Місто Курітіба 1971 року — депресивне місто, суцільне звалище сміття. Місто Курітіба 1992 року — прогресивна та економічно-приваблива столиця свого штату. Молодий мер, із нестандартними ідеями, врятував своє бідне місто без допомоги кредитів від федерального уряду, а також без Всесвітнього банку та Міжнародного Валютного Фонду. За одну свою каденцію!
Курітіба — велике (434 кв. км.) бразильське місто, столиця штату Парана. Його населення в межах міської межі перевищує 1,7 млн. мешканців. Ще 1,25 млн. людей живе в 15-ти кілометровій приміській зоні і активно залучені в місцеву міграцію. Мешканцям належить більше 1 млн. автомобілів, тобто рівень автомобілізації складає 625 автівок на 1000 людей, що майже в два рази більше ніж у Москві.
У 1971 році губернатор Парани, призначив мером міста Жаіме Лернера, тридцятитрирічного урбаніста, інженера та гуманітарія, що володів власними, куди більш глибокими ідеями, з приводу розвитку міста.
Все це стало можливим завдяки ініціативі мера Курітіби — Жаіме Лернера. На самому початку він оголосив, що жетони на проїзд відтепер мають номінальну вартість — продуктовий кошик (як би це було в Україні то кошик складався б з 10 яєць, сала, цибулини, курки, помідора, огірка, капусти, яблука). Все це — мінімальний сезонний продуктовий кошик. Жетон на проїзд був дійсний 30 днів, тобто втрачав свою вартість кожного наступного дня, продукти в умовному кошику, відповідно, теж псувалися з часом. Тож, курітибці намагалися швидко обміняти їх на різні корисні речі, що зробило їх обіг в економіці в декілька разів швидшим ніж обіг звичайних грошей. Також Жаіме Лернер запустив в експлуатацію ряд додаткових маршрутів міського транспорту, спочатку це були навіть переобладнані вантажні авто, адже у місті були дуже серйозні проблеми з автобусами. Окрім цього мер організував тисячі міні-будівельних бригад та курси для всіх хто не вміє, але хоче будувати для себе будинки. За свою роботу, будівельні бригади отримували платню тими самими жетонами на проїзд!
Сміття було однією з основних проблем в Курітіби. Чисельність міського населення зростала як гриби від 120 000 в 1942 році до 2,3 млн. в 1997 році. Багато жителів жили в фавелах, це жахливі нетрі з картону та гофрованого металу. Вантажівки для вивезення сміття, не могли навіть увійти в ці фавел, адже вулиці не були достатньо широкі. Сміття тут накопичувалось роками, і інфекційні хвороби спалахували, одна за одною.
В бюджеті міста не було коштів щоб застосовувати звичайні рішення, такі як застосування бульдозерів та сміттєвозів, або будівництво нових вулиць. На федеральну допомогу було годі сподіватися бо в той час панувала глибока економічна криза і країною правила військова хунта. Інший спосіб був таки знайдений.
Історія міста Курітіба показує, що введення додаткових валют (демереджевих) було у змозі допомогти бідному населенню використовувати незадіяні ресурси, щоб творчо вирішувати цілий ряд проблем, у тому числі з очищення навколишнього середовища, створення робочих місць та створення сучасної комунальної інфраструктури.
Навколо Курітіби був достаток продовольства, у зв’язку з родючими землями та тропічним кліматом на південному сході Бразилії. Та у мешканців не було роботи, грошей та муніципальної системи транспорту. Багато жителів фавел не могли навіть дозволити собі скористатись послугами громадського транспорту. Мер Лернер сміливо використав місцеві ресурси, щоб вирішити нагальні міські проблеми. Запроваджене ним правило – викреслювати нуль з бюджету пізніше прославило цю людину на весь світ. Не дивно, що згодом він став найбільш популярною і шанованою людиною в Бразилії і в цілому світі.
Великі металеві контейнери для сортованного сміття, були поміщені з краю фавел. Той, хто здавав багато, відсортованого сміття отримував талони на проїзд. Ті, хто здавав папір та коробки — отримали пластикові талони, котрі можна було обміняти на сезонні кошики, із свіжими фруктами та овочами. Крім того, були шкільні програми — зі збору сміття, по результатам котрих нагороджували бідних учнів ноутбуками. Було укладено ряд договорів мерії Курітіби — із сміттє-переробним компаніями, Бразилії та інших країн. За виручені кошти мерія викупила міські землі і надавала їх вчорашнім безхатченкам в кредит за проїзні талони під забудову і безвідсотково кредитувала придбання будівельних матеріалів. Так знедолені люди ставали домовласниками, а громада отримала новенькі школи, лікарні, бібліотеки, парки та сквери.
Десятки тисяч дітей вибирали сміття з околиць міста, роблячи їх чистими. Їхні батьки використовували проїздні жетони, щоб їздити до центра міста, часто, для пошуку роботи. Також, за сприяння мера — автобусні проїзні жетони, стали приймати на місцевому ринку, в обмін на продовольство. Один раз, 100 шкіл здали 200 тонн сміття — отримавши за це багато ноутбуків. Таким чином через утилізацію сміття зберігалося довкілля в еквіваленті 1200 дерев, кожен день!
Зрештою, більше 70% домогосподарств Курітіби стали брати участь в таких програмах. В 62 бідних районах обміняли 11000 тонн сміття — на майже мільйон автобусних жетонів та 1200 тонн продовольства. Інші програми — були створені для фінансування реставрації історичних будівель, створення зелених зон, а також забезпечили усіх житлом, будівництво якого немало практично ніякого фінансового навантаження на муніципалітет!
Увага! Коли в місто пішли інвестиції, та провідні підприємства, такі як ВОЛЬВО, схотіли збудувати там свої заводи, мер Курітіби сказав їхнім представникам: «Так нам потрібні ваші автобуси, і щоб у нас був ваш завод. За оренду землі, під заводом платитимете нам — половину автобусами, а половину валютою… нашою валютою, жетонами. Долари нам непотрібні. Не хвилюйтеся, ми дамо вам дуже вигідний кредит — нашими жетонами».
Багато ініціатив по екологічному очищенню, відновленню міста, створення робочих місць, поліпшення освіти, профілактиці хвороб, ліквідації голоду, були проведені без підвищення податків, перерозподілу багатства та випуску облігацій. Без звернення до благодійників, або кредиту від федерального уряду, а також без таких організації, як Світовий банк та Міжнародний Валютний Фонд!
Результати, отримані з чисто економічної точки зору варто відзначити. З 1975 по 1995 р. валовий внутрішній продукт (ВВП) в Курітібі збільшувався в середньому на 75% на рік! Це більше, ніж у штату Парана, і на 48% більше, ніж ВВП Бразилії в цілому. Середній мешканець міста Курітіба – став заробляти в три рази більше від середньої заробітної плати в Бразилії. Якщо брати нетрадиційні вигоди — такі як обмін сміття на потрібні товари та послуги, реальний сукупний дохід жителів, принаймні на 30% вище ніж у інших штатах. Якщо дивитися на ці вражаючі результати з людської точки зору, то можна тільки уявити рівень відновлення гідності та надії на краще майбутнє, у мешканців Курітіби.
Вони зробили це за рахунок використання додаткових валют, що не замінюють, а доповнюють національну валютну систему! Цей інноваційний підхід є важливою умовою потужного розквіту місцевої економіки. Саме це дозволило розвиватися і, донедавна, депресивне місто отримало реальну можливість значно поліпшити умови життя своїх мешканців, всього за одне покоління.
У 1990 р. місто Курітіба було удостоєне високої екологічної нагороди ООН, наданої за значний внесок у збереження навколишнього середовища.
В Курітібі є парки-квартали, від кожної етнічної громади, що там мешкає, в тому числі є і український парк.
В місті сформувалися сучасні концентровані промислові зони, в яких функціонують філії найбільших світових концернів, яких було допущено за умови запровадження тільки «зеленого» виробництва. Це стало запорукою майже повної ліквідації бідності, безробіття і злочинності, які панували тут донедавна.
P.S. В Україні є дуже багато звалищ сміття. Проте досвід їх ліквідації майже відсутній, ті ж хто займається цим, роблять це на добровільних засадах і не мають жодної підтримки від влади, на всіх її рівнях vikna.stb.ua .
P.S.S. То може, прийшов час вислати наших політиків на окремий економічний острів, а самим згуртуватися і запровадити місцеві демереджеві гроші та надати кожному з нас право на їх емісію за відповідними правилами, наприклад тим, що запровадили курітібці?
