ПОДЕЛИТЬСЯ

Інститут досліджень щастя, економіки та суспільстваразом з платформою Japan For Sustainability здійснює проект «Що таке економічне зростання? — Інтерв’ю з 100 людьми». Звертаючись до фахівців різних областей, проект має на меті заохотити людей задуматись про економічне зростання. Перша розмова відбулася з філософом Такаші Учіямою.
Такаші Учіяма
— Що таке економічне зростання?

— Я думаю, що просто кажучи, це означає зростання ВВП. Я не думаю, що є які-небудь інші визначення.

Як і у випадку в післявоєнній Японії, коли процес починається зі стану хаосу після поразки у війні, економічне зростання дозволяє людям спочатку вгамувати голод, а потім купити багато більше речей і насолоджуватися відчуттям достатку. Коли в ході військової поразки соціальна інфраструктура була зруйнована, суспільство має повернути собі певний рівень стабільності. Чисельно це означає зростання ВВП. Цей процес також може бути описано як, наприклад, «відбудова суспільства». Але, як тільки цей етап закінчується, я задаю питання, чи дійсно економічне зростання та достаток пов’язані?

— Економічне зростання — це хороша річ?

— Я не думаю, що капіталізм можна розглядати окремо від економічного зростання, тому що капіталізм — це економічна система, яка створює постійну конкуренцію на ринку. Щоб домогтися успіху на ринку, компанії повинні постійно знижувати ціни. У цій ситуації, якщо пиріг, або ВВП, не росте, а компанії намагаються знизити ціни і раціоналізувати виробництво, результатом є надлишок робочої сили. Зростає кількість безробітних, і знижується заробітна плата.

Якщо цю ситуацію так залишити, то це буде фатальним для капіталізму. По-перше, тому що це поставить під загрозу соціальну стабільність, а по-друге, тому що збільшення безробітних та низькооплачуваних працівників призведе до зниження купівельної спроможності, що скоротить ринок.

Тому, щоб подолати наслідки конкуренції і гарантувати, що суспільство розвивається, ВВП повинен постійно зростати. В іншому випадку, капіталізм сам себе знищить. Так, краще чи гірше, але капіталістична система вимагає економічного зростання.

— У цьому випадку, як довго і в якій мірі капіталізм вимагатиме економічного зростання?

— Капіталізм, по суті, це механізм, який не має ніякого вибору, окрім того як шукати постійне економічне зростання. Звичайно, будуть виникати різного роду деформації і спотворення системи, але задля збереження механізму всі вони будуть проігноровані.

Для того, щоб капіталізм продовжував розвиватися до нескінченності, він повинен вимагати невичерпного запасу природних ресурсів. Цілком очевидно, що природні ресурси вичерпуються, але капіталізм заснований на припущенні того, що вони невичерпні. З початку промислової революції до теперішнього часу ми діяли так, ніби у нас був нескінченний запас природних ресурсів.

Будь-хто може побачити, що це припущення є необгрунтованим. Отже, хто збирається це виправити? Відповідь — «майбутні досягнення науки». Сенс цієї відповіді в тому, що наукові розробки в майбутньому вирішать всі проблеми. Це просто означає, що ми віддаємо все в руки майбутньої науки, чи не так?

Підхід «покладатись на майбутнє науки» триває і сьогодні, ядерна енергетика є одним із прикладів. Ми всі знаємо, що атомна енергетика виробляє радіоактивні відходи. Навіть якщо атомна енергетика не викликає нещасних випадків, є величезна проблема — що робити з радіоактивними відходами. Рішення знову перекладають в руки «науки майбутнього».

— Переконання, що майбутнє науки і техніки вирішать усі головні проблеми людства схоже на «фантазію лицаря на білому коні». Хіба можливо, щоб економіка росла без обмежень?

— Я вважаю, що нам потрібні серйозні зрушення. Давайте розглянемо приклад японського селища Уено, де у мене є другий дім.

Розглядаючи економіку на рівні Японії або світу, ми повинні прийняти механізм капіталізму. Тим не менш, на рівні села, економіка Уено просто створює благополуччя жителів, а не збільшення ВВП. Люди просто сподіваються створити замкнутий контур, сталу економічну систему, використовуючи наявні ресурси в селі, і жити без надмірних зусиль.
233

Японське село Уено сповідує принципи локальної економіки

Думаючи локально, ми можемо уявити собі економіку, що не вимагає зростання. Якщо жителі мають достатньо, щоб жити в закритому контурі економіки, їхнє щастя залежить від того, чи можуть вони створити комфортну спільноту.

Більшість жителів ствержують, що економіка — це не все. Це тому, що вони знають, що є ще один важливіший виклик — побудова комфортної спільноти.

А національна економіка може бути зрозуміла тільки у вигляді цифр. Наприклад, люди можуть сказати, що без зростання ВВП, безробіття зросте на один мільйон.

Це говорить про те, що люди приймають абсолютно різні концептуальні підходи до розуміння національної та локальної економіки. Сучасне суспільство довгий час жило у форматі національної економіки, але тепер все більше людей думають про економіку в невеликому масштабі — про локальну економіку.

У Японії колись більшість регіонів мали свої власні ринкові зони. Це сталося пізніше, в розпал періоду зростання, коли всі ці локальни економіки переорієнтувалися у мега-маштаб.

Навіть Уено повинно купувати речі ззовні і продавати продукцію за межами своєї території. Щорічно Уено поставляє сільськогосподарських продуктів на суму $1 млн, і ззовні закупає товарів на приблизно таку ж суму.

У процесі експорту товарів з села місцеві жителі рахуються з навколишнім середовищем. В даний час вони експортують сільськогосподарську продукцію — гриби і деякі оброблені харчові продукти, також отримують прибуток від туризму. Місцеві жителі будуть щасливі, якщо зможуть заробити достатньо грошей, щоб купити те, що їм потрібно і те, що вони не виробляють в межах своєї локальної економічної системи.

Давайте припустимо, що я відкриваю бізнес-готель в Уено. Якщо я розширюю свій бізнес, я буду мати великий наплив туристів, навантаження на село стане досить важким. Якщо, наприклад, я думаю про збільшення кількості кімнат у моєму готелі до 100 або до 500, я також повинен думати про те, чи буде цей план добрим для місцевого співтовариства.

— Які витрати економічного зростання, якщо такі є?

— Немає сумнівів, що одним з таких видів витрат є навантаження на навколишнє середовище. До цього ж, суспільство, яке орієнтоване на безперервне зростання економіки, стає більш індивідуалістичним. Це тому, що суспільство не може прагнути до економічного зростання, коли економіка співтовариства залишається на місці.

Суспільствам, що орієнтовані на ріст економіки, потрібно мати структуру, яка допоможе забезпечити достатньо робочої сили і споживачів, щоб продовжити збільшення ВВП, а це прискорює індивідуалізацію суспільства. Тому будь-яка країна з великою економікою буде рухатися в бік індивідуалізованого суспільства. Тепер ми стикаємося з соціальними тягарами і проблемами, пов’язаними з індивідуалізацією суспільства.

Наприклад, в Токіо, близько 10% літніх жителів вмирає без похоронних обрядів. Таким чином, ми створили товариство ізоляції і безпорадності.

Такі проблеми, що виникли по всій Японії — не що інше, як результати післявоєнної епохи, в тому числі в період гіпер-зростання. Саме так ми створили суспільство індивідуалізму.

— Як ми можемо правильно зрозуміти взаємозв’язок між економічним зростанням і стійким щасливим суспільством, застосовувати та поширювати це розуміння?

— Все залежить від того, наскільки економіка локального масштабу може бути розширена. Якщо щось можна зробити на місцевому рівні, робіть це на місцевому рівні. Якщо хтось може заробляти на життя, використовуючи нову форму сімейного бізнесу, вони повинні це робити.

Наприклад, молода пара відкриває власну кондитерську. У такій ситуації їхній бізнес не потребує 10000 клієнтів в день. 100 клієнтів, а іноді й 30–40 клієнтів в день триматиме їх на плаву. Але такий бізнес повинен мати у 10–20 разів більше потенційно-передбачуваних клієнтів, ніж бізнес з 10000 клієнтів в день. Все, що молоді бізнесмени повинні робити — це дбати про людей, які приходять і купують їхню продукцію.

Звичайно, такі малі підприємства можуть наймати працівників, але є межі «масштабу». Як правило, верхня межа становить близько 300 осіб. Якщо співробітників менше 300, вони можуть мати спільну мету і можливість обговорювати речі один з одним. Коли число співробітників перевищує 300, компанії доведеться створити незалежні відомства, щоб управляти ними. У таких великих фірмах співробітники ніколи не відчуватимуть себе мотивованим, щоб працювати разом.